в будь-якому випадку

1) можливо, мабуть, либонь

2) в будь-якому разі, будь-яким шляхом

* * *

1. n

1) рахунок; розрахунок

2) звіт; звітна доповідь; торговельний баланс

3) думка; відгук, оцінка

4) причина, підстава

5) значення, важливість

6) вигода, користь

2. v

1) (for) пояснювати

2) вважати, визнавати

3) (for) звітувати, подавати звіт, нести відповідальність

* * *

1) рахунок ( у банку)

2) розрахунок; підрахунок; лік

3) кредит за відкритим рахунком ( у магазині)

4) звіт; доповідь, повідомлення

5) опис, розповідь; зведення ( даних)

6) думка, відзив, відгук, оцінка

7) причина, підстава

8) вигода, користь

9) ( будь-який) замовник, покупець, клієнт

1) вважати, визнавати

2) (to, for) звітувати ( перед ким-небудь у чому-небудь)

3) ( for) відповідати, нести відповідальність; розм. убити, знищити; знешкодити; піймати

4) приписувати

5) ( for) пояснювати

6) ( for) викликати ( що-небудь), спричиняти ( що-небудь)

1) подія; важливе явище; значний факт

2) випадок, пригода

3) наслідок, результат

4) захід (вечір, прийом тощо)

5) епізод

6) спорт. змагання

7) вид спорту

8) спорт. номер (у програмі змагань)

9) ядерне перетворення

10) тех. такт (двигуна)

* * *

1) подія, важливе явище; значний факт

2) випадок

3) захід (прийом, вечір)

4) cпopт. змагання; вид спорту; номер у програмі змагання

5) результат; наслідок

6) кiнo епізод

7) тex. такт ( двигуна внутрішнього згоряння)

8) фiз. ядерне перетворення (тж. nuclear event)

9) кoм. розпродаж за зниженими цінами

10) аварія або руйнування ядерного реактора ( на атомній електростанції)

11) фiз. подія, ( елементарний) акт

1. n

вказує на вибір (з двох можливостей)

2. pron

1) котрий з двох; котрий з кількох

2) будь-який з двох

3. conj

чи

* * *

apx. один з двох; будь-який з двох

1) inter який з двохє, котрий з декількохє

2) indef будь-який з двох

1) вводить непряме питання (часто whether... or not;-... or whether); чи

2) вводить умовно-допустові підрядні речення або звороти (звичайно whether... or no(t)); чи

3) в слововсполученнях

1) рахунок ( у банку)

2) розрахунок; підрахунок; лік

3) кредит за відкритим рахунком ( у магазині)

4) звіт; доповідь, повідомлення

5) опис, розповідь; зведення ( даних)

6) думка, відзив, відгук, оцінка

7) причина, підстава

8) вигода, користь

9) ( будь-який) замовник, покупець, клієнт

1) вважати, визнавати

2) (to, for) звітувати ( перед ким-небудь у чому-небудь)

3) ( for) відповідати, нести відповідальність; розм. убити, знищити; знешкодити; піймати

4) приписувати

5) ( for) пояснювати

6) ( for) викликати ( що-небудь), спричиняти ( що-небудь)

apx. один з двох; будь-який з двох

1) inter який з двохє, котрий з декількохє

2) indef будь-який з двох

1) вводить непряме питання (часто whether... or not;-... or whether); чи

2) вводить умовно-допустові підрядні речення або звороти (звичайно whether... or no(t)); чи

3) в слововсполученнях

1. n

1) шлях; дорога

2) бік, сторона; напрям, напрямок

3) (амер., розм., тж pl) віддаль, відстань

4) рух уперед; хід

5) метод, засіб, спосіб; спосіб дії

6) звичай, звичка; особливість, характерна риса

7) спосіб (життя)

8) розм. галузь, сфера; заняття

9) відношення, аспект

10) стан, становище

11) pl тех. полозки, стапелі (на верфі)

12) юр. право проходу (проїзду) (тж the right of way)

2. adv амер.

далеко; на деякій відстані

3. int

тпру!

* * *

1) шлях; дорога; маршрут

2) напрям

3) відстань

4) рух вперед; хід

5) спосіб дії; метод, спосіб

6) особливість, характерна риса

7) ставлення, аспект

8) положення, стан

9) область, сфера; заняття

10) категорія, рід

11) можливість, шлях, засіб

12) мop. стапель

13) тex. направляюча (станк;)

14) юp. право проходу, проїзду

1) далеко; на значній відстані, віддалений

2) повністю, до кінця

3) поблизу

1. n (pl noes)

1) заперечення, ні

2) відмова

3) pl голоси проти

2. adj

1) ніякий, ні

2) ніякий, жоден

3) зовсім не; аж ніяк не

4) майже не, дуже мало

5) ніякий

6) заборона

7) неможливість

8) у сполученнях

3. adv

не, ніскільки не; анітрохи не

4. part

ні

* * *

1) заперечення, ні

2) відмова

3) pl голоси проти

1) ніякий; ні; ніякий, жодний

2) ( зовсім) не

3) майже не; дуже мало

4) перед назвами професій, занять означає невідповідність

5) означає заборону

6) з віддієслівним іменником або герундієм означає неможливість здійснення вираженої ними дії

7) у сполученнях

1) ні

2) перед not або nor виражає посилення заперечення

3) у реченнях, що містять альтернативу ні

4) означає подив, обурення

1. n

1) випадок, нагода; оказія

2) можливість, сприятлива нагода

3) подія

4) привід, причина, підстава

5) pl справи

2. v

спричиняти; бути причиною; давати привід

* * *

1) випадок

2) ( важлива) подія

3) можливість, добра нагода

4) підстава, причина, привід; обставина; людина, яка є ( випадковою) причиною ( чого-неудь)

5) pl; icт. справи

1) подія, важливе явище; значний факт

2) випадок

3) захід (прийом, вечір)

4) cпopт. змагання; вид спорту; номер у програмі змагання

5) результат; наслідок

6) кiнo епізод

7) тex. такт ( двигуна внутрішнього згоряння)

8) фiз. ядерне перетворення (тж. nuclear event)

9) кoм. розпродаж за зниженими цінами

10) аварія або руйнування ядерного реактора ( на атомній електростанції)

11) фiз. подія, ( елементарний) акт

1) заперечення, ні

2) відмова

3) pl голоси проти

1) ніякий; ні; ніякий, жодний

2) ( зовсім) не

3) майже не; дуже мало

4) перед назвами професій, занять означає невідповідність

5) означає заборону

6) з віддієслівним іменником або герундієм означає неможливість здійснення вираженої ними дії

7) у сполученнях

1) ні

2) перед not або nor виражає посилення заперечення

3) у реченнях, що містять альтернативу ні

4) означає подив, обурення

ВИНА - морально-правова ознака людських вчинків, протилежна до правоти Л. юдина визнається винною тоді, коли її дії (а часом і наміри) суперечать належному, коли вона ухиляється від виконання своїх обов'язків, нехтує загальновизнаними цінностями або зневажає морального суб'єкта в самій собі. В царині права встановлення В. є реальною основою для відповідного покарання. В моралі В. викликає осуд, а в разі глибокого усвідомлення особою своєї провини - самоосуд (муки сумління). В будь-якому випадку виявлення В. має наслідком для людини страждання в тій або іншій його формі. Таким чином, В. постає історично виробленим і культурно закріпленим механізмом відновлення морального і правового порядку через завдавання страждань його порушнику. Здатність до усвідомлення своєї В. є невід'ємною ознакою людини як морального суб'єкта; має своїм наслідком певні моральні і практичні дії, покликані спокутувати В. (каяття, виправлення заподіяного тощо) В. ідповідною моральною реакцією на визнання В. є прощення. Реальним фактом морального життя є колективне переживання В., але теоретичний статус відповідних понять ("національна В.", "колективна В." тощо) є проблематичним.

АВТОНОМІЯ і ГЕТЕРОНОМІЯ ( від грецьк. αυτονομία - незалежність; ετεροζ - інший) - у найзагальнішому значенні словом "автономія" позначають наявну міру незалежності будь-якого явища від зовнішньої причинної зумовленості. Терміном "гетерономія" позначають, зовнішню зумовленість чого-небудь у будь-якому сущому. Будь-яке суще має деяку основу ("суть") своєї якісної визначеності, але ця основа або суть (внутрішнє, глибинне в явищі) може існувати тільки завдяки оточенню, яке обмежує і тим визначає кордони сущого. Проте оточення не тільки обмежує будь-яке суще в його бутті, а вплітає це суще в систему взаємодій та взаємозв'язків. У природничих науках основну увагу звертають на найважливіші умови, від яких залежить буття даного сущого; але при цьому виходять з припущення, що всі інші види взаємозв'язків у Всесвіті залишаються незмінними. Цей взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнього в явищі і його оточенні) властивий для всього, що існує, тому А. і Г. можна вважати категоріями онтології. Тема успадкування і мінливості (пристосування організмів до середовища) - одна з важливих тем в еволюційній біології. Кожний людський соціум володіє більшою мірою автономії, ніж будь-який біологічний. Ступінь цієї автономії визначається незалежністю, по-перше, від природного оточення, і, по-друге, від того, наскільки культура даного соціуму не підпорядкована впливові інших соціумів. У другому випадку термін "автономія" стає синонімом вислову "самобутність культурна". Можна, отже, говорити про ту чи іншу міру автономії (самобутності) етносів, націй, цивілізацій. Поняття А. і Г. застосовується також щодо окремої людини. Історичні дані свідчать, що в первісних (архаїчних) культурах переважали колективні цінності над цінністю особистої А. Поцінування А. (суверенності) особистості є передусім явищем модерного часу, яке здобуло особливо широке визнання в Зх. Європі у зв'язку з процесом демократизації. Цьому сприяло поширення філософських ідей, що перемістили в центр уваги проблему співвідношення свободи волі та зовнішньої зумовленості (детермінованості) свідомості та поведінки людини. До філософських течій XX ст., які визнають здатність людини бути суверенною особистістю і наголошують на цінності особистої А., належать: персоналізм, екзистенціалізм і ті напрями філософії людини, що закорінені в релігії протестантизму. Гетерономні тенденції виявляють позитивістські та еволюціоністські концепції; марксистське розуміння природи людини має виразний гетерономний характер. Поряд з позитивними елементами особистої А. модерне суспільство породило і певні негативні різновиди А. і Г. Індивідуалізм набув ознак "хибного індивідуалізму", коли егоцентрична етика, цілераціональність та абсолютизація технократичних підходів призвели до "атомізації суспільства" - появи індивідів, не пов'язаних між собою ніякими духовними взаєминами. До того ж, продукти діяльності людей виходять з-під їхнього контролю і, набувши автономного існування, перетворюють людей на свої власні засоби. Атомізоване суспільство породило також особливе суспільне утворення - "масу", специфіка психічних та поведінкових особливостей якої полягає в легкій навіюваності, піддатливості щодо зовнішніх впливів - з боку засобів масової інформації, ідеологій та харизматичних лідерів. Залежно від обґрунтування А. і Г. в етиці всі етичні концепції поділяють на дві групи - автономну та гетерономну етику. Найбільш виважену концепцію автономної етики у новочасній філософії обґрунтував Кант. Зароджена в надрах філософії Канта проблема інтерсуб'єктивності знайшла подальше осмислення у XX ст. - в комунікативній філософії (Апель, Габермас). Поняття А. відіграє також важливу роль у різних галузях прикладної етики - біоетиці, медичній етиці, екологічній етиці та ін. Одним із найважливіших тут є питання про межі особистої та колективної автономії. Напр., в медичній етиці проблема А. постає у випадку права людини розпоряджатися власним життям: загальновідомі дискусії етичного та правового характеру щодо самогубства, евтаназії, клонування, зміни людиною власної статі та ін. Складність проблеми в кожному з таких випадків полягає в тому, що розширення права особи вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж тягне за собою негативні соціальні наслідки (хай навіть у майбутньому). Що стосується автономії культурних спільнот - таких, як етнічні спільноти та нації, то тут важливим є питання збереження та захисту культурної самобутності етносів та націй від дії руйнівних чинників гетерономного походження. Це одна із найважливіших проблем етики міжнародних та міжетнічних стосунків.

ДЕМОКРАТІЯ - тип держави або політичної системи управління, що ґрунтується на принципі народовладдя. Поняття "Д." змінювалося історично; у сучасних політичних концепціях його тлумачення також мають значні відмінності. Ці відмінності зазвичай пов'язані з відповіддю на два чільні питання: а) що позначають словом "народ"?; б) у який спосіб "народ" здійснює самоврядування? Вперше термін "Д." був уведений в обіг в Афінах у V ст. до н. е. Словом "народ" ("demos") тоді позначали частину дорослого населення міста-держави (поліса), яке мало право брати безпосередню участь в обговоренні питань, що стосувалися життя міста-держави (цієї участі були позбавлені раби, жінки та люди, що у будь-якому поколінні переселилися у місто-державу). Розмежування на загальні (суспільні, політичні) питання і такі, у розв'язанні яких особа має діяти, виходячи з особистого рішення, стало однією з важливих ознак демократії. Розуміння Д. як безпосередньої участі громадян у розв'язанні спільних справ (а це вимагало, щоб територія держави була невеликою) є характерним для Руссо. Одначе поява в Європі національної держави супроводжувалася тим, що поняття народу стало поняттям нації, а великі територіальні розміри новочасних держав зробили неможливою безпосередню участь великого загалу людей в управлінні. Внаслідок цих змін Д. набуває ознак "представницької". Цей новий тип Д. став предметом аналізу та різноманітних оцінок - позитивних, скептичних та різко негативних. На противагу переважно оптимістичній оцінці представницької Д. в ліберальній політико-філософській традиції, консервативна традиція наголошувала на таких її вадах, як індивідуалізм, утилітаризм, просвітницький конструктивізм (див. консерватизм). Різко негативна оцінка Д. була притаманна соціальній філософії марксизму, який вважав будь-яку державу знаряддям класового гноблення Н. егативно оцінювали представницьку Д. також прихильники анархізму, оскільки вважали, що за фасадом такої Д. приховане всевладдя бюрократичного централізму. Скептична оцінка представницької Д. характерна також для елітарних концепцій. Прихильники цих концепцій вважають, що вибір представників народу контролюється елітою або елітами - політичними, військовими, економічними, культурними тощо (див. еліта). Починаючи з серед. XIX ст. на Заході почав установлюватися сучасний тип Д., засад ничими прикметами якого є інституційний та ідеологічний плюралізм (вільне змагання різних політичних ідеологій). Суть інституційного плюралізму полягає у фактичному існуванні та узаконенні різноманітних асоціацій та автономних організацій. До останніх, окрім політичних (політичні партії, лобістські групи та інші групи тиску, незалежні центри політичного аналізу та політичної інформації тощо) належать також профспілки, автономні освітні, культурні, гуманітарні та ін. організаційні утворення. Той факт, що інститут представницької Д. різко зменшив число громадян, здатних брати безпосередню участь у виробленні та прийнятті політичних рішень, спонукав до появи ідеї (та відповідної практики), відомої під назвою "Д. участі". Суть цього різновиду Д. полягає в орієнтації на те, щоб якомога більше рішень, в тім числі політичних, приймалося не централізовано (на верхніх щаблях державної влади), а внизу, на рівні місцевих та інших організацій; практика "Д. участі" включає також проведення різного роду опитувань та референдумів. Поняття "Д. участі" близьке до поняття т. зв. "прямої Д.", для якої характерними є акції "прямої дії" (страйки, вияви громадянської непокори тощо). Одним із напрямів поглиблення Д. деякі політичні філософи вважають "економічну Д.": збільшення участі працівників в управлінні підприємствами. Проте, як показав досвід (зокрема в колишній комуністичній Югославії), збільшення такої участі зазвичай не сприяє економічній ефективності. Історія розвитку суспільства засвідчує, що Д. сама по собі не є ідеальним засобом, що розв'язує всі проблеми (соціальні, політичні, управлінські та ін.). Вона доконечно потребує існування відповідних культурних, економічних та соціальних передумов. Це було відомо ще Аристотелю, який у "Політиці" показав, що наслідки демократичного управління залежать від того, з якою саме Д. в кожному окремому випадку ми маємо справу. Сучасна Д. спроможна виявляти свої переваги за відповідного рівня загальної культури суспільства, відносно високого рівня добробуту та наявності широкого середнього класу. Вона передбачає високий рівень здатності людей до самоконтролю, виконання своїх громадянських обов'язків, до розумного поєднання індивідуальних та групових інтересів з інтересами інших людей та суспільних верств, отже, зрештою, до забезпечення спільного добробуту. Цими здатностями повинні насамперед володіти представники політичної еліти. Якщо ця умова не зреалізована, то Д. може зазнавати змін або у бік бюрократичної централізації або диктатури В. ірогідність такого повороту зростає в міру того, як Д. перетворюється на прикриття безвладдя та хаосу. Чим менше люди здатні до самоконтролю, тим більшої ваги набуває зовнішній контроль над їхньою поведінкою. Це фундаментальний закон суспільного життя О. тже, міра свободи в сучасних суспільствах прямо залежить від того, наскільки самі люди шанують моральні та правові цінності. Сучасна укр. Д. також має серйозні вади, найглибшою причиною яких є стан масової свідомості, успадкований від комуністичного минулого. Саме це дозволило колишній комуністичній номенклатурі зберегти впливові позиції в економічних та владних структурах, що призвело до формування посткомуністичної неономенклатури і, як наслідок цього, до гіпертрофії бюрократичних структур та регламентацій.

КОМІЧНЕ ( від грецьк. κομικόζ - смішний) - метакатегорія естетики, яка відображає конфлікт суспільно значимої форми в поведінці і діях людини з нікчемністю соціального і морального змісту цієї дії, що не загрожує суспільним цінностям і долається через сміх. Предметом К. є, як правило, несуттєві, хибні або уявні цінності, нікчемність яких усвідомлюється в процесі розв'язання комічного конфлікту. К. передбачає розвинуте почуття гумору, яке вважається інтелектуальним почуттям і свідчить про гнучкість розуму. К. є продуктом розвинутої людської культури, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над буденністю. К., як і трагічне, пов'язане із свободою людини, впевненістю її в безумовній можливості піднятися над собою, над власними інтересами. Гегель вважав, що загальне підґрунтя К. - це світ, в якому людина як суб'єкт зробила себе повним господарем того, що є значущим для неї; це світ, цілі якого руйнують самі себе своєю несуттєвістю. Суперечність між значущістю форми і нікчемністю змісту, що вгадується критично спрямованим розумом, створює комічність колізії. Почуття гумору, як і будь-яке інше естетичне почуття, не дається людині від народження, воно розвивається разом із особистістю і стає показником динамічної пружності людського розуму і фантазії. За визначенням Канта, гумор у позитивному» значенні є здатність, талант людини без усяких на те підстав набувати доброго настрою (коли про все судять не так, як звичайно, а навіть навпаки, проте дотримуючись певних принципів розуму) М. аркс пов'язує К., як і трагічне, з діалектикою історичного процесу, де К. характеризує певні фазиси світової історії. Якщо причиною трагічного є незнання, помилка, то головним джерелом К. є облуда, свідоме чи несвідоме наслідування дійсно героїчних зразків З. відси виникає самопародія, театралізація, переодягання в історичні костюми. К. найчастіше пов'язується із ситуацією, коли самі по собі незначнії неважливі цілі здійснюються з надто поважним виглядом та зі значними приготуваннями. Але якщо людина і не досягає в цьому випадку своєї мети, то нічого й не втрачає, позаяк вона бажала чогось справді незначного, що не впливає на її життя. Комічною є ситуація, коли індивід бере на себе вирішення якихось надзвичайних завдань, але абсолютно не здатний до цього. Комічні ситуації створюються і через випадкові обставини, збіг протилежних інтересів і характерів С. міх є необхідним елементом К., завдяки якому відбувається розв'язання самої колізії, а водночас і душевна розрядка глядача, слухача, читача від напруги співпереживання. Джерело К. - це не тільки підміна змісту, значення, а й порушення міри, створення ілюзії. Тому сміх супроводжує викриття нікчемності, що претендує на якусь значущість, сміх зміцнює гідність людини. К. є різноманітним, має різні ступені і форми вираження, такі, зокрема, як гумор, іронія, сатира, сарказм. Усі вони є знаряддям подолання вад у людині та в соціальних процесах, руйнації хибних ілюзій людини про себе, засобом ствердження ідеалу через заперечення старого, того, що віджило.

1. n

1) випадок; обставина; стан справ; справа; становище

2) докази, аргументи, міркування; аргументація

3) юр. судова справа, випадок у судовій справі

4) особа, що перебуває під наглядом; хворий, пацієнт; поранений

5) грам. відмінок

6) розм. дивак, чудило, «тип»

7) розм. любов, закоханість

8) скриня; ящик, коробка; скринька

9) сумка, чемодан

10) футляр, чохол

11) покришка (м'яча)

12) корпус, оправа

13) тех. оболонка, кожух; капот

14) військ. гільза

15) вітрина; засклений стенд

16) книжкова шафа

17) друк. набірна (складальна) каса

2. v

1) розм. придивлятися, оглядати

2) класти в ящик (скриню, футляр тощо)

3) вставляти в оправу

4) відкладати в довгий ящик

* * *

1) випадок; обставина; стан ( справ), обставини

2) докази, аргументи, міркування; аргументація

3) судова справа; pl судова практика; докази, аргументація у ( судовій) справі; казус; судовий прецедент (тж. the case of law); судове рішення

4) особа, яка знаходиться під наглядом (лікаря, поліції); хворий, пацієнт, досліджуваний

5) захворювання, випадок

6) клієнт ( адвоката)

7) гpaм. відмінок

8) стан

9) cл. "тип", дивак

10) cл. дім розпусти (тж. case house)

11) регістр клавіатури; оператор вибору (тж. case statement)

1) ящик; коробка; скринька; контейнер

2) сумка; валіза; дорожній несесер 3 футляр; чохол; піхви; покришка; оболонка

3) корпус ( годинника); тex. картер ( двигуна); камера; тex. оболонка; кожух; касета

4) вiйcьк. гільза

5) набір, комплект ( інструментів)

6) вітрина; засклений стенд; гірка ( для кришталю); книжкова шафа

7) бyд. коробка (віконна, дверна)

8) наволочка

9) пoлiгp. складальна каса

10) пoлiгp. палітурна кришка

1) класти в ящик та ін. [див. case3]; упаковувати в ящик, пакувати (тж. case up)

2) вставляти в оправу

3) (with, in) покривати; обшивати

4) гipн. укріплювати свердловину обсадними трубами

5) cл. саджати в одиночку

6) зривати ( справу); відкладати ( у довгий ящик)

7) зміцнюючий шар

СОВІСТЬ - категорія етики, що характеризує моральну діяльність особистості через її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно визначати зміст морального обов'язку, вимагати від себе його дотримання і давати самооцінку власних вчинків; одна з форм моральної самосвідомості, через котру здійснюється осмислення, контроль, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності. Етимологічно поняття "С." у багатьох європейських мовах пов'язане зі значенням "спільне знання", "свідомість", що характерно і для мов слов'янських, зокрема укр. Це слово походить від архаїчного префікса "со", що має широкий спектр значень, включаючи спільність дії, і "відати" - "знати". Розвиток моральної свідомості закріпив за поняттям "С.", крім усвідомлення власного ставлення до моральних вимог суспільства, значення переживання й засвідчення особливої, змістовної позиції суб'єкта моральної діяльності. Першими серед античних філософів поставили проблему С., очевидно, Демокрит та Сократ. Аристотель положенням "Нікомахової етики" про С. - "правдивий суд доброї людини" надав європейській традиції етичних пошуків певного забарвлення. Так, Кант розмірковує про "внутрішнє судилище" С. у випадку, коли людина порушує моральний закон - відступає від вимог категоричного імперативу. Разом з цим стає очевидним тісний зв'язок С. з обов'язком, а через нього - з добром і благом. С. як переживання самооцінки є можливою тільки на основі знання норм суспільної моралі, що стали внутрішнім переконанням. Вона дає про себе знати і негативними проявами (напр., відчуття провини), і позитивними - впевненістю в правильності і справедливості вчинку. Різні "іпостасі" С. зумовлені змістом людських уявлень про добро і зло, благо, справедливість, обов'язок. Цю залежність в абстрактній формі засвідчив Гегель, розглядаючи основні причини низки морально-психічних станів, позначених ним як "нечиста С.", "спляча С.", "муки С." тощо Н. іцше назвав нечисту С. "глибоким захворюванням", однак наголошував, що "це хвороба в тому сенсі, в якому хворобою є вагітність". Таким чином, "неспокій" С. починає розглядатись як стан, необхідний для становлення морального суб'єкта. Фройд виходив з того, що С. породжується конфліктом між підсвідомими потягами і суспільними заборонами. Послідовники Фройда вже розглядали С. як особливий різновид неврозу (Віттельс), а з точки зору функцій - як негативний феномен: С. - ярмо, що перетворює людське життя в муки і страждання Н. аукові дискусії навколо проблеми С. мали гучне відлуння в сфері політики: Гітлером С. була публічно оголошена химерою. В філософії марксизму феномен С. пов'язується з особливостями реального становища (буття) людини у світі. "С. привілейованих, - зазначав Маркс, - це і є привілейована С.". Отже, акцент робиться на соціальних детермінантах, що чинять вплив на С. і перешкоджають прояву її загальнолюдського змісту. Гайдеггер у свій спосіб пов'язує С. із буттєвою покликаністю людини, що звільняє останню від необхідності коритися зовнішнім авторитетам. "Совісна" людина бере на себе тягар вибору між добром і злом, у своїй діяльності орієнтується на власні критерії моральної оцінки. Через це моральну особистість завжди переслідує почуття невдоволеності собою, що є стимулом до самовдосконалення. Вона особливо чутлива до моральної йедовершеності світу в будь-яких проявах і, звичайно, С. її ніколи не може бути спокійною, "чистою". Можливо, надто емоційно, але точно це висловив у праці "Культура і етика" Швейцер: "Чиста С. є винахід диявола".